З історії школи
(спогади ветеранів педагогічної праці)
Войтюк Ольга Степанівна …
Скільки часу пройшло, а пам’ятаю як зараз ті нелегкі роки, які стали початком моєї роботи як вчителя. 1945-1946 роки..Маленька хатинка, немає ні парт, ні стільців. А діткам треба вчитися. Дякуючи Лабунському Антону, який був членом батьківського комітету, привезли кіньми лавки, столи, які зібрали по селі в людей. Антон був хорошим організатором в колективі батьків. Він завжди згуртовував людей для роботи на допомогу школі. Чоловіки приходили різати дерева, корували, тесали і так в 1950 році своїми силами добудували ще 2 кімнатки для навчання. Підручників як таких тоді не було. Вчилися по спеціальних книжках (додаткова читанка, письмо). Після школи доводилось іти ще по хатах і навчати грамоти доросле населення. Памятаю, як районо направило мене в с.Тутовичі для заготівлі в місцевій майстерні шкільних парт. Думала, що й вже там залишуся працювати, але батьки Костянтинівських учнів хотіли мого повернення, і я повернулась в Костянтинівку. Дуже приємно згадувати свій колектив. Всі працівники школи були дружні, завжди приходили на допомогу один одному. Бувало, що й інколи і не вистачало їжі, то навіть ділилися куском хліба. Працювала я в школі до 1981 року. Нелегко було, але ніколи не жалкувала про вибір своєї професії. Дуже любила її і тих діток, яких пам’ятаю і досі. Думаю про те, як склалася їх життєва дорога, молюся, щоб їхні сім’ї були щасливими.
 Заєць Зоя Станіславівна...
За 39 років педагогічного стажу було багато цікавих і незабутніх подій. Дуже любила дітей, яких у класі було і до 40 душ. Та мені найбільше запам’яталась одна-однісінька учениця - Котик Ольга Григорівна. Це була винятково обдарована учениця, яка мала світлий розум, ідеальну пам’ять, надлюдську працьовитість, бездоганну відповідальність, Божий талант. Вона була вроджена для школи. Слово вчителя - закон. Оля бездоганно виконувала всі завдання. Перевіряючи зошити , я могла ставити «5» з заплющеними очима. Палітурки її зошитів були виклеєні червоними зірочками за зразкові роботи. Оля гарно дружила з однокласниками, допомогла їм в усьому. Брала активну участь в художній самодіяльності, в ляльковому та математичному гуртках. Завжди була весела, життєрадісна. Дівчинка була спокійною, уважною, розсудливою. Оля- це подарунок учителям від її батьків.
Буханська Домна Василівна...
В Костянтинівську школу я приїхала в жовтні 1970 року, в зв’язку з переводом чоловіка в Костянтинівку. До того ми працювали в с. Кричильськ. Я була там на посаді директора середньої школи. На той час у мене вже був значний досвід, бо стаж роботи був півтора десятка років. До того ж директорам показували кращі уроки і позакласні заходи не тільки в районі, а і в Рівному. Була можливість вивчати все передове, краще, не тільки через літературу, періодику, а й з життя своєї школи, шкіл району. Вчителі організовували цікаві позакласні заходи, змістовну гурткову роботу, брали участь у підготовці та відзначенні свят, предметних олімпіад. Кожен захід відзначався оригінальністю, неповторністю. За відсутності достатньої кількості методичної літератури він був виключно результатом творчості вчителя. Відносини в колективі були дружніми, доброзичливими. Колеги підтримували один одного, допомагали. Звісно , не обходилось і без здорової конкуренції Дуже приємно зараз зустріти колишніх учнів. І про здоров’я розпитають, і допомогти пропонують. Пишаюсь багатьма своїми випускниками і з радістю усвідомлюю, що у їхніх успіхах є частинка і моєї праці.
 Котик Надія Дмитрівна...
Закінчивши в 1967 році навчання у Кременецькому інституті, я отримала направлення на роботу у село Тріскіно Сарненського району Рівненської області. Але тодішній завідуючий відділом освіти Третяк Іван Петрович своїм наказом змінив мою долю, направивши у Костянтинівку. Зустріли мене тут дуже добре. Колектив був невеликий-13 чоловік. Жили і працювали ми дружньо, старші педагоги допомагали нам в роботі, давали корисні поради. Найбільше мене вразила така подія. 25 серпня у мене був День народження. Я не надіялась, що хто-небудь в Костянтинівці поздоровить мене з цією датою, адже я тут пробула всього 9 днів. Та я була здивована, коли вранці переступила поріг учительської. Всі вчителі були вже на місці, а голова профспілки Марія Федорівна привітала мене від імені всього колективу букетом живих квітів. Це було диво, бо рік був посушливий і всі клумби повигоряли від спеки. Взагалі про роботу у Костянтинівській школі мені завжди приємно згадувати . До всіх державних свят ми готували концерти: виступали і учні, і вчителі. Особливо готувались до Дня працівників сільського господарства. Адже більшість батьків наших учнів були колгоспниками. Ці концерти подобались людям, клуб завжди був переповнений. Для вчителів, які виходили на пенсію, проводили вогники. Звичайно не завжди було все гладко. Були і суперечки по роботі, але ми завжди старались порозумітись, знайти вірний вихід із неприємної ситуації. Учні були дисципліновані, відповідальні, з повагою ставились до старших. Дуже важливим було те, що у вихованні дітей завжди відчували значну підтримку батьків.
|
